Виступ на батьківських зборах «Як допомогти дітям упоратися з булінгом»

Виступ на батьківських зборах

«Як допомогти дітям упоратися з булінгом»

 Що таке булінг? Булінг (шкільне цькування) – це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може  преходити від ударів, поштовхів, лайки, погроз і насмішок до вимагання грошей і цінного майна. Булінг – це не просто бешкет та пустощі. Це особлива форма взаємовідносин, яка ґрунтується на дискримінації, насильстві та агресії. Деякі діти знущаються, уникаючи, ігноруючи інших і поширюючи про них неправдиві чутки. Інші використовують електронну пошту, чати, миттєві повідомлення, соціальні мережі й текстові повідомлення, щоб насміхатись над іншими або кривдити їх почуття.                    Сьогодні набирає обертів кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету.  Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Фізичний булінг – штовхання, підніжки, зачіпачання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень тощо.

Економічний булінг – крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо.

Психологічний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо

Соціологічне опитування

Всього було опитано 189 чоловік,з яких -179 відповіли «так»- у нашому суспільстві існує проблема насильства , «ні» -10 чол. Найчастіше зустрічаються такі прояви насильства як:

-словесні образи -145 чол.;

-фізичне насильство(побиття)-110 чол.;

-вимагання грошей-76 чол.;

-примусова праця-46 чол.;

-сексуальні домагання, зґвалтування-76 чол.

На запитання «Чи були Ви свідком насильства ?»-87 чол. відповіло «так», «ні» - 102 чол.  «Чи доводилось Вам бути жертвою проявів насильства?»  «так»- 42 чол , «ні» - 147 чол.

Цькування залишає справжні «неврологічні рубці» на мозку, які можна побачити за допомогою томографії. І науковці були просто вражені тим, наскільки ці зміни в мозку схожі на зміни в мозку дітей, які стали жертвами фізичного чи сексуального насильства в ранньому дитинстві. Тож батькам, які вважають, що вчителі просто зобов'язані кричати, лаятися, зачіпати за живе, ігнорувати та постійно засуджувати вихованців, — бо все це нібито мотивує дітей — варто пам'ятати, що підтримувати такого вчителя — все одно, що підтримувати маніяка-ґвалтівника.

Установлено, що мозок людини, над якою відверто насміхаються, реагує точнісінько  так само, як мозок людини, що отримує опік  шкіри. Зрозуміло, що режим цькування, запроваджений однолітками, батьками або учителем ніколи не дозволить дітям реалізувати свій потенціал повністю. Навпаки, він завдасть їм серйозної та тривалої шкоди.

Багатьох дітей у свій час дражнили рідні брати, сестри або друзі. Якщо це відбувається в ігровій дружній формі, коли обидві дитини просто бавляться, такі образи, як правило, не завдають шкоду. Але коли словесні перепалки стають образливими, злими й постійними, вони перетворюються на знущання, тому їх необхідно припинити.

Варто пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у школі, є достатня любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також наявність активного соціального життя поза школою – участь у гуртках, наявність друзів із схожими інтересами тощо. Якщо центральне місце у житті дитини займає школа, а вдома вона не почуває себе затишно і в безпеці, то булінг в класі переживається дуже болісно. Є випадки, коли доведені до краю діти вчиняють самогубство або ж брутально розправляються з однокласниками (випадки масових розстрілів у школах).

Дуже важливо сприймати знущання серйозно, а не просто відмахуватись від них, як від чогось, що діти повинні подолати самі. Наслідки можуть бути найсерйознішими, зачіпати самооцінку дитини та її майбутні особисті взаємини. У важких випадках залякування призводять до справжніх трагедій, таких як стрілянина в школах. 

Чому одні діти знущаються над іншими?

Діти знущаються один з одного з багатьох причин. Іноді вони насідають на інших дітей, бо їм потрібна жертва – той, хто здається емоційно чи фізично слабшим або просто поводиться або виглядає не так, як усі, – щоб відчувати себе більш важливим, авторитетним, популярним або впевненим у собі.      

Іноді діти знущаються з інших, тому що так вже робили з ними. Вони можуть думати, що їх поведінка нормальна, тому що в їхніх сім'ях та оточенні всі постійно гніваються, кричать або обзиваються. Деякі популярні телешоу, здається, навіть сприяють насильству: людей виганяють, ігнорують або висміюють їх зовнішній вигляд чи відсутність таланту.

Причини насилля

•        Матеріальні труднощі;

•        Наявність в сім'ї безробітного;

•        Невирішена житлова проблема;

•        Алкоголізм та пияцтво серед членів сім'ї;

•        Наявність наркоманів в сім'ї;

•        Неповна сім'я;

•        Вітчим або мачуха в сім'ї;

•        Дитина-інвалід або  з проблемами зі здоров'ям;

•        Небажана дитина;

•        Важка дитина;

•        Зняття багатьох моральних заборон;

•        Сімейні конфлікти;

•        Самоствердження за рахунок слабких;

•        Культ жорстокості, пропагований в суспільстві.

Сучасні діти про людську жорстокість знають більше, ніж їхні ровесники 20-30 років тому. Причиною цього є демонстрація сцен насильства у ЗМІ. Спостерігається пережите насильство не лише в кіно, а й на власному досвіді, а саме в сім’ях, сценах приниження в класі (бійки, вимагання грошей, психологічний тиск, словесні образи). Причиною булінгу може бути не тільки агресія або страх, а також нудьга і монотонність, бажання розвіятись чи виділитись серед інших. Наслідки таких “розваг” відображаються на особистості і супроводжуються психосоматичними порушеннями.

Як не прикро, але однією з причин “булінгу” є й нестабільність сучасної сім’ї (багато дітей живе з одним із батьків, значна частина дітей проживає з родичами або опікунами у зв’язку з виїздом батьків за кордон, існує багато функціонально неспроможних, деструктивних сімей). У зв’язку з цим у дітей в таких сім’ях з’являються емоційні розлади, депресивні стани, агресивність, що значною мірою впливає на взаємовідносини в учнівському колективі.

Протидія булінгу

 Є діти, які можуть з однаковою ймовірністю стати як переслідувачем, так і жертвою. Це агресивні діти і скаржники. З одного боку, всі ці якості можуть стати причиною неприязні однолітків, з іншого – саме ці якості іноді дозволяють дитині отримати владу над іншими і утримувати її.

Варто пам’ятати, що дитина-переслідувач так само потребує уваги і допомоги, як і дитина-жертва. Часто переслідувачі походять із кризових сімей, де батьки постійно сваряться, не приділяють дитині належної уваги, зловживають алкоголем, або й взагалі така дитина може бути свідком чи жертвою домашнього насильства.

Жертвою булінгу найчастіше стають діти з незвичайною зовнішністю (помітні шрами, косоокість тощо або ж зовнішністю, не звичною для даної громади, – інший колір шкіри, розріз очей тощо); замкнуті і сором’язливі діти, з низькою самооцінкою, неуспішні у спілкуванні; діти, у яких немає друзів серед однолітків (більш успішні в спілкувані з дорослими; часто діти зі специфічними інтересами, що призводить до сприйняття їх як «диваків», талановиті та обдаровані); фізично слабші за однолітків хлопчики; у молодших класах – неуспішні у навчанні, неохайно одягнені діти. Жертвою булінгу може стати дитина, погляди якої відрізняються від загальноприйнятих у даному колективі, нові учні у класі, родина якої була активним учасником протестних акцій. Діти можуть не розказувати про ці випадки нікому з дорослих.

Ось низка фактів записаних  з вуст дітей:

-        Школярка із сльозами розповідає іншим дітям: « мама мене просто уб’є, якщо дізнається, що я загубила шарф, який вона подарувала»;

-        Дівчинка цілий день переживає, що у неї відірвався ґудзик, тому що вдома її покарають – вона боїться матері;

-        Батько бив дитину  велосипедними спицями ( залишилися сліди на ногах);

-        Хлопчик закриває руками голову, а інших дітей обов’язково б’є по голові – хоче, щоб їм було так же погано й боляче, як йому, коли його б’ють батьки;

-        Батько б’є сина за оцінки: хлопчик в школі поводить себе нахабно і зухвало і в той же час він стає блідим від будь – якого зауваження;

Відзеркалене в цих реальних фактах життя ще раз змушує задуматися: як живемо? Як ставимося один до одного? Близькі, дорогі люди, що змушує їх бути такими жорстокими? Чому любов, доброту, терпіння пускають під укіс, і навіть до дітей при цьому немає пощади – над ними знущаються, їх б’ють, вони виростають душевно пораненими, понівеченими… У дітей зникає відчуття захищенності, вони губляться в цьому світі.

Притча «Скільки важить сніжинка?»

Одного разу маленька синичка, сидячи на засніженій гілці дерева, запитала в дикого голуба:

— Скільки важить одна сніжинка?

— Не більше, ніж нічого, — відповів він їй.

— Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, —

вела далі синичка. — Одного разу я сиділа на ялиновій гілці, й почався снігопад. Це ще не була віхола, й легкі сніжинки спокійно лягали на дерева. Я нарахувала 7435679 сніжинок, які опустилися на ялинову гілку. І коли остання сніжинка, що, як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого», впала на неї — гілка зламалася. — Після цього синичка злетіла, залишивши голуба у глибокій задумі.

Скільки важать наші слова? Часом ті слова, які «не важать» нічого, наші вчинки, які ми робимо, непомітні для нас самих, лягають великою образою й болем на інших. І під таким тягарем може зламатися кожна людина. Я точно знаю, що хоча б раз, але кожен із нас завдавав образи іншим, навіть не зауважуючи цього.

Насправді слова, з якими ми звертаємося одне до одного, важать дуже багато: добрими, лагідними можна підняти людині настрій, зробити її щасливою, а злими і жорстокими — засмутити, образити, принизити і навіть убити. Про це потрібно пам’ятати під час спілкування і конфлікту, щоб не зіпсувати стосунків назавжди.

  Наше життя – просте відображення наших вчинків. Життя поверне тобі все, що ти дав йому».

У наші плани і у долі теж.

Здається тут ми не щасливі,

І раптом, щастю – знов немає меж!

То світить сонце, а то хмарка плаче,

То враз веселка сяйвом виграє.

І зайчик сонячний через віконце скаче.

І знову в світі  - стільки щастя є!

Що хочеться руками світ обняти

І поділитись щастям з усіма!

То ж треба світ таким, як є, приймати,

Не сумувать, не нарікать дарма.

Життя складне, бо є свої капризи,

І радощі,і болі в ньому є.

Цікаве тим,що є завжди сюрпризи

І їх життя частенько роздає.

На жаль, нині в Україні економічна криза впливає не тільки на матеріальний добробут родини — порушуються й сімейні стосунки між батьками та дітьми: батьки вимушені постійно шукати заробітку, вони не мають часу на спілкування, на виховання власних нащадків.

Недоліками сімейного виховання обумовлено приблизно 60—80 % випадків протиправної поведінки молоді. За статистикою, більше половини дітей, які скоїли злочини, зростали у проблемних родинах, кожен третій підліток-правопорушник має неповну сім’ю, у майже 10 % неповнолітніх, які вчинили злочин, батьки були позбавлені волі. Відповідно до статистичних даних в Україні 44 % батьків не знають інших методів виховання, крім тілесного покарання; 13 % школярів декларують, що вони зазнають фізичного насильства від однолітків.

        Якщо ваша дитина піддається знущанню, є способи допомогти їй справитися з ним на щоденній основі та зменшити його тривалий вплив. І навіть якщо знущання не є проблемою у вас вдома безпосередньо зараз, важливо обговорювати такі питання, щоб дитина була готова до всього.

Ознаки знущань

        Якщо дитина не каже вам про залякування та знущання над собою або не має на собі видимих наслідків у вигляді синців чи травм, досить важко з'ясувати, чи відбувається це з нею насправді.

        Але все ж є деякі ознаки. Батьки можуть помітити зміну в поведінці дитини, її занепокоєння або відсутність апетиту, сну, небажання робити те, що раніше подобалось і приносило задоволення. Коли дитина виглядає похмурою і пригніченою або засмучується швидше, ніж зазвичай, коли вона починає уникати певних ситуацій, наприклад: іти на дискотеку, поїздки у  шкільному автобусі,- це теж може бути ознакою існуючих у ставленні до неї знущань.

        Якщо ви підозрюєте, що над дитиною знущаються, але вона не хоче зізнаватись у цьому, знайдіть можливість підняти це питання обхідними шляхами. Наприклад, ви можете побачити певну ситуацію на ТВ-шоу і використовувати її як початок розмови, спитавши дитину: «Що ти про це думаєш?» або «Як ти думаєш, що треба було зробити цій людині?». Це може допомогти вам у розмові перейти до таких питань, як: «А ти коли-небудь зіштовхувався з подібним?» або «Ти коли-небудь відчував таке?». Ви можете поговорити про свої схожі переживання в дитячому віці.

        Діти повинні знати, що, якщо їх залякують, знущаються над ними або вони бачать, як це відбувається з іншими, – треба неодмінно порозмовляти про це з вами або іншим дорослим (учителем, шкільним психологом чи другом сім'ї), братом чи сестрою.

                                         Допомога дітям

        Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не важливо, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

        Іноді діти думають, ніби це їх власна вина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться.

       Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно зробити в цій ситуації, разом урахуєте всі тонкощі.

        Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій доньці може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

       Сприйміть серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гірше, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. Іноді корисно звернутися до батьків бешкетника. В інших випадках варто в першу чергу зв'язатися з учителем або психологом. Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-бешкетника, зробіть це в офіційних умовах, наприклад, у присутності директора.

     У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, потрібно звернутись в органи правопорядку.

Поради дітям

         Ключ до допомоги дітям -  у наданні стратегій, які навчать їх справлятися з повсякденними знущаннями, а також допоможуть відновити дитячу самооцінку й повернути почуття власної гідності.

         Під впливом емоцій є спокуса запропонувати дитині дати відсіч задираці.

 Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, неприємності, травмувати когось із них. Замість цього найкраще піти від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

Дайте поради для дітей, які можуть допомогти їм покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

-Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом.

  -Перебувай в оточенні приятелів у транспорті, у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти агресора. Запропонуй те ж саме своєму другу.

- Стримуй гнів. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору.. Корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти.

        Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).

- Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, утомиться діставати тебе.

- Розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із психологом, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

- Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою. Якщо він намагається відібрати твої речі, не бери їх до школи.

Простягніть руку допомоги

      Дайте Вашій дитині ясно зрозуміти, що булінгова поведінка - це серйозно, і Ви не будете терпіти таку поведінку в майбутньому.

       Встановіть чітку сімейну систему правил. Наслідки за порушення цих правил дитиною мають бути послідовними та не ворожими. Подавайте власний позитивний приклад слідування цим правилам.

       Проводьте більше часу з дитиною. Слідкуйте за тим, як Ваша дитина проводить свій вільний час. Познайомтесь з друзями Вашої дитини, дізнайтесь як і де вони проводять час разом.

       Підтримуйте контакт з школою. Підтримуйте та залучайте зусилля школи щодо зміни поведінки Вашої дитини.

       Підтримуйте таланти своєї дитини, допомагайте їй розвинути соціально прийнятну та менш агресивну поведінку.

       Отримайте кваліфіковану допомогу та підтримку психолога, соціального педагога.

       Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі.

       Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

       І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання дитини і вашої родини, є багато людей і способів вирішити цю проблему.

Як можна зменшити прояви насильства?:

Вирішувати це питання на законодавчому рівні:

-        Заборона проявів насильства у ЗМІ, натомість показ прикладів кращих стосунків;

-        Здійснювати профілактичну роботу з молоддю, сім’ями, у напрямку формування толерантної поведінки;

-        Не бути  байдужими до даної проблеми;

-        Об’єднати зусилля влади, сім’ї , школи у цьому напрямку;

-        Жити і виховувати молодь на релігійних засадах;

-        Не зловживати алкоголем;

-        Проводити більше профілактичних акцій ;

-        Проявляти більше уваги і любові до дітей;